Послідовник школи Фаворського, він повернув українській гравюрі епічність, звернувся до народних мотивів. Був залучений до роботи над фільмом «Тіні забутих предків» після того, як проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Fata Morgana» (взявши роботу в основу аспірантської роботи), і в 1963 році почав роботу з оформлення однойменної книги. Але створивши лише три гравюри, його було запрошено до знімальної групи як художника-постановника. Параджанов казав: «Він не просто художник, а художник, що мислить. Можна було б знайти, мабуть, талановитішого за нього, але вдумливішого — ні. Він привів нас у Карпати як гід. Вони йому знайомі. Він врятував нас від пейзанства, від фальші». Після виходу фільму Якутович продовжив оформлення книги — і в 1967 році вийшло ілюстроване ним видання «Тіней забутих предків» Коцюбинського. Другою роботою в кіномистецтві став фільм «Захар Беркут» Леоніда Осики в 1971 році.
Творчий стиль Якутовича формувався в 1960 рр., коли він разом із Олександром Губарєвим, Олександром Данченком, Григорієм Гавриленком, Валерієм Ламахом рішуче протиставляли соцреалістичному побутописанню нову систему образотворчості. В цей короткий період «хрущовської відлиги» молоді митці мали змогу експериментувати та робити відкриття в мистецтві.
Гравюри Якутовича побудовані в плані просторового рішення. Світло і тінь відіграють в них домінуючу роль, незалежно від того, чи дія відбувається при денному світлі чи штучному. Для екслібрисів митця характерні оригінальність образного вираження, багата фантазія та віртуозна майстерність. Він є автором марок, конвертів, листівок за мотивами українських народних пісень. Про творчість Якутовича знято документальний фільм «Іван із Станимира».