З дитинства Марія Примаченко хворіла на поліомієліт, через що їй довелося боротися з болем, ходити на милицях, тричі робити операцію і, зрештою, їй встановили протез, що вирівнював ходу і полегшував пересування. Хвороба розвинула в ній надзвичайну спостережливість та чуттєвість.
Початок творчого шляху мисткині ототожнюють із розписом власної хати, коли їй було 17 років. Невдовзі потому вона отримала замовлення від сусідів, які хотіли й собі таку оздобу, та за виконану роботу віддячили поросям (що згодом врятувало родину Примаченко від голоду).
Малювати фарбами на ватмані Марія Примаченко почала лише у 28 років, коли її як вишивальницю було запрошено до Центральних експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Унікальний стиль малюнків і талант дівчини вразив викладачів — і вони намагалися створити всі умови, щоб молода художниця могла розвивати свої навички.
Участь у Всеукраїнській виставці народного мистецтва в 1936 р.принесла Марії Примаченко диплом І ступеня, після чого її роботи експонувалися в Москві, Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі, про творчість стали писати в періодичних виданнях та журналах, а музеї почали купувати роботи художниці. Марк Шагал, захопившись творчістю Примаченко, почав малювати дивакуватих істот, схожих на тих, що зображувала Марія. Пабло Пікассо вважав, що Марія стала б відомішою за нього самого, якби проживала у Франції.
З початком Другої світової війни Марія Примаченко повернулася до рідного села і, відправивши чоловіка на фронт, доглядала за батьками та виховувала сина, який навчався в матері мистецтву живопису та згодом став народним художником. Після війни творчість художниці не вписувалася в тогочасні соціалістичні стандарти мистецтва — і Марія вкладала свій талант в пошиття одягу. Жодних мірок, викройок та навіть ножиць — все «на око» та руками.
На початку 1960-х рр. завдяки численним виставкам Марія Примаченко почала отримувати листи від дітей-шанувальників, які захоплено писали про свої враження від побачених робіт та нерідко додавали до конвертів власні малюнки. Марія зі своїм сином Федором відписували відповіді та запрошували дітей в гості. Діти почали приїжджати з різних куточків України — і Марія запровадила для них майстеркласи. Згодом бажаючих ставало більше, доєднувалися й дорослі — і утворилася своєрідна школа Марії.
Художниця мала ясний розум та прекрасну пам’ять до своїх останніх днів і вірила. Малювала без окулярів до 75 років. Любила людей та заповідала всім на землі любов і лад.
Твори Марії Примаченко — представниці «наївного мистецтва» — дивували і продовжують дивувати світ мистецтва. Приймаченко творила в стилі примітивізму (наївний народний стиль). Вона створювала свої загадкові та чарівні роботи, надихаючись українською природою, відшуковуючи незвичні образи в українських казках, легендах, оповіданнях і, звичайно, у власній уяві. Строкатий дивовижний світ Примаченко й далі привертає увагу та бентежить сучасних поціновувачів і послідовників творчості художниці, її малюнками ілюструють букварі в Японії, про творчість пишуть такі світові медіа, як The Times та The Guardian, а ім’я мисткині внесено до Всесвітньої енциклопедії мистецтва. Роботи мисткині були представлені на виставках у Польщі, Франції, Канаді, Росії, Німеччині та в інших країнах, на Венеційській бієнале. 2009 рік за рішенням ЮНЕСКО було визнано роком Марії Примаченко.
Марія Примаченко є авторкою більше 800 картин. 650 з її творів зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві.