Народився Параджанов у багатокультурному Тбілісі, у вірменській родині. Це середовище — строкате, барвисте, наповнене різними мовами й традиціями — сформувало його чутливість до краси й символіки. 1945 р. майбутній режисер вступив до Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВГІК) у Москві, де навчався під керівництвом видатного режисера Ігоря Савченка. Саме там він пройшов класичну школу, яка стала основою для його подальших експериментів.
Перші фільми Параджанова в Києві (1950-ті роки) — «Андрієш» (1954), «Перший парубок» (1958), «Українська рапсодія» (1961), «Квітка на камені» (1962) — ще не мали його унікального почерку: він знімав стрічки на замовлення, дотримуючись вимог радянської кіноіндустрії. Проте в середині 1960-х рр. відбулася справжня творча революція — вихід фільму «Тіні забутих предків» (1965), знятого за повістю Михайла Коцюбинського. Це була не просто екранізація, а вибух кольору, звуку й ритму, який показав світові Карпати як магічний простір і подарував українському кіно новий рівень художності. Прем’єра в Києві стала знаковою подією — зал перетворився на протест проти арештів української інтелігенції, виступали Дзюба, Стус, Чорновіл. Стрічка отримала понад 30 міжнародних нагород і зробила Параджанова символом українського «поетичного кіно».
Вільнодумність режисера та його відкрита позиція не вписувалися в рамки радянської системи. Після «Тіней…» він більше не мав можливості знімати в Україні. Йому майже десять років не дозволяли знімати в СРСР, він був під забороною, а ув’язнення (у 1973 р. Параджанова заарештували за сфабрикованими звинуваченнями) ще більше закріпило статус «неблагонадійного». Чотири роки він провів у таборах, але навіть там залишався митцем: створював малюнки, колажі, ляльки, які згодом стали частиною його мистецької спадщини. Багато відомих діячів культури світу — серед них Федеріко Фелліні, Андрій Тарковський, Ів Сен-Лоран — виступали на його захист.
Параджанов залишив по собі не лише фільми, а й велику кількість графіки, колажів, інсталяцій. Його творчість — це мова символів і архетипів, що виходить за межі часу й національних кордонів. Сьогодні Параджанова за правом вважають одним із найоригінальніших кіномитців XX століття.