Здебільшого мисткиня працювала в техніці ксилографії, поєднуючи «українські образно-виражальні засади із засвоєнням досвіду європейського естампа ХХ століття». Вивчала українське народне мистецтво, зокрема орнаментику вишивки, килимів, кераміки, колекціонувала мистецькі пам’ятки.
Відчуваючи тиск комуністичного режиму, зокрема й на мистецтво, була змушена додавати до своїх творів оспівування «щасливого життя» будівничих «світлого майбуття».
Стефанія Ґебус-Баранецька на відміну від багатьох учнів Мистецької школи Новаківського, не подалася на Захід — і залишилася вчити підростаюче покоління, викладаючи в Художньо-промисловому училищі, навчаючи рисунку, графіці й шрифтам студентів Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер -– Львівська національна академія мистецтв), а на пенсії — працюючи зі школярами.
Твори мисткині неодноразово були представлені на республіканських і всесоюзних виставках, демонструвалися в Львові, Києві, Харкові, Москві, Ленінграді, Курську, Таллінні, Варшаві. Сьогодні роботи зберігаються в музеях України та поза її межами.