Знайомство та спілкування з Вудоном Баклицьким у 1963 р. переросло в дружбу та спільну творчість — разом вони писали етюди та заснували мистецьке об’єднання «New Bent», яке організовувало неформальні виставки в найнесподіваніших, мало пристосованих для цього місцях (як, наприклад, закинутий цегельний завод).
Відвідував мистецьку студію при Будинку культури заводу «Більшовик» під керівництвом художника і скульптора Григорія Хусіда. Працював художником-декоратором на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, здебільшого виконуючи роботу вантажників, але радів отримуваним на підприємстві дефіцитним фарбам, яких вистачало й на власну творчість.
Митець здебільшого творив на оргаліті або картоні, використовуючи олію. Часом вдавався до інших технік, зокрема до колажа. Основою його творів головною була свобода самовираження, пошук та розробка власних тем і образів, власної живописної мови. Мистецтво Трегуба було геть відмінним від творів, представлених на офіційних виставках у ті часи.
Влаштувавшись художником до Інституту археології Академії наук України (на території Видубицького монастиря, образ якого посів значиме місце в творах), завдяки колегам і новим друзям, поглибив знання з історії та культури України. Персональну «квартирну» виставку планував провести в помешканні Юрія Смирного, але під час підготовки її демонтували працівники КДБ. Наступні дві персональні виставки проходили «під прикриттям аматорства» та були майже недоступними для широкого мистецького загалу.
Через негаразди в житті духовний і психічний стан художника погіршувався — і він навіть намагався знищити свої твори. Лікувався у психіатричній лікарні ім. І. Павлова. Помер, вчинивши самогубство.
Роботи Миколи Трегуба зберігаються Національному художньому музеї України та приватних колекціях в Україні та за кордоном.