Богдан-Борис Сойка з дитинства захоплювався малюнком і природою Яворівщини. У 1955–1958 рр. навчався на факультеті монументально-декоративного живопису Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині ЛНАМ). З 1964 по 1998 рр. працював художником монументального цеху Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду СРСР, де виконував панно, мозаїки, різьблені панелі.
У своїй творчості Сойка поєднував академічний рисунок із народними мотивами, фіксуючи природу, людину та символічні образи щирою емоційністю й тонким колоритом. Творчий прорив майстра датується 1968 р., коли Сойка взяв участь у республіканській виставці та ювілейній експозиції з нагоди 100-річчя Леся Українки «На полі крові».
У 1998 р. Сойка Богдан-Борис Петрович почав педагогічну діяльність у Художньо-професійному училищі як викладач рисунку й живопису.
Сойка залишив після себе понад сотню портретів, пейзажів, мозаїк і монументальних розписів, а також численних учнів, яких вчив малювати серцем. Його спадок – щире відчуття гармонії між людиною й природою, що оживає в кожному полотні та монументі.
Серед визначних робіт майстра: різьблені панно «Лісова пісня» для Будинку культури «Меліоратор» у Дублянах (1975), монументально-декоративний розпис (енкаустика) актової зали Львівського хіміко-фармацевтичного заводу «Праця і відпочинок» (1983), сграфіто «Відпочинок» (п’ять фрагментів) для гуртожитку ВО «Електрон» у Львові (1987), серія мозаїчних панно «Весна» для Санаторію «Пролісок» у Моршині (1987–1988), різьба по дереву «Лісова пісня» (1975), мозаїки «Інформаційний простір» – агенція «Союздрук» у Львові, сграфіто «Відпочинок» (1987) у гуртожитку ВО «Електрон» у Львові, енкаустика «Праця і відпочинок» (1983) у ЛХФЗ у Львові.
Богдан-Борис Сойка брав участь в персональних та колективних виставках в Україні: «Карло Звіринський і його “духовна школа”» та «Львівський портрет» у Палаці Мистецтв у Львові, «Мистецтво 60-десятників» у музеї етнографії й художнього промислу в Львові, персональна виставка до Дня народження в Івано-Франковому та ін.
Богдан-Борис Сойка за життя не одержував високих державних орденів: він ніколи не гнався за славою. Але його творчість і тепла людяність стали запорукою шани серед його учнів і колег.