У 1978 році Сільваші опублікував маніфест «хронореалізму», де проголосив час основним предметом свого дослідження в живописі. Паралельно митець заробляв на життя створенням діафільмів для Української студії хронікально-документальних фільмів — практика, що вплинула на його розуміння простору й руху кольору. У творах Сільваші колір перестає бути лише поверхнею картини: він стає матеріальним об’єктом, що «вирощується» в просторі й торкається глядача не тільки оком, але й відчуттями.
У 1992 році Тіберій Сільваші став одним із засновників об’єднання «Живописний заповідник», яке подарувало сучасному мистецтву України потужний поштовх у бік неоформалізму й колективних практик. Художник був обраний секретарем із роботи з молоддю в правлінні Спілки художників України й організовував легендарні Седнівські пленери, що стали майданчиком «першого покоління» українського авангарду. Понад те, Сільваші сам виступав куратором міжнародних проєктів «Ненаративність» (1996) та «Бієнале нефігуративного живопису» (1998), поширюючи свої ідеї про «кольоропис» за межами України.
Перша персональна виставка Сільваші відбулася у 1993 р. в Тулузі (Франція). Згодом було організовано близько 40 сольних проєктів у Європі та США. У 1995 році митець здобув титул «Художник року», крім того, був відзначений муніципальною стипендією Мюнхена. Художник також є володарем Національної премії України імені Тараса Шевченка за інсталяцію «Крила».
У вересні – жовтні 2024 року Український музей сучасного мистецтва (UMCA) спільно з НЦ «Український дім» представили першу велику музейну ретроспективу митця — «Кола Сільваші». Експозиція вмістила роботи різних етапів творчості — від ранніх монохромів і діафільмів до масштабних інсталяцій — і продемонструвала взаємодію Сільваші з колегами та світовими мистецькими контекстами. Сам художник називає цю виставку моментом, коли «його витягли з шафи», даючи глядачам змогу оцінити вплив, який він здійснив на кілька поколінь українських митців.
Картини Сільваші зберігаються в музеях Мюнхена, Відня, Нью-Джерсі, Запоріжжя, Харкова, Ужгорода, Києва та в приватних колекціях Європи й США. Ключові проєкти й серії майстра: маніфест «Хронореалізм» (1978) — програмний текст про час як сутність живопису; «Живописний заповідник» (1992) — колективний проєкт неоформалістів; «Кола Сільваші» (2024) — масштабна ретроспектива UMCA/«Українського дому»; інсталяції та «кольорові об’єкти» — від 1990-х до сьогодення, що розмивають межі картини й простору.
Мистецтво Тіберія Сільваші — це прорив у розумінні живопису як тактильно-просторового середовища, де колір і форма перетворюють стіну на об’єкт дослідження й переживання. Його ідеї «кольоропису» надихають художників шукати нові межі сприйняття та посилюють діалог між українським мистецтвом і світом. Відтак, Тіберій Сільваші торує шлях для наступних поколінь художників, роблячи акцент на емпатії через колір і простір та доводячи, що живопис — це не просто зображення, а живий організм, який «росте» разом із глядачем.