Творчість Валерія Ламаха, подібно до інших представників інтелігенції радянського періоду, поділялася на офіційну і неофіційну. З ідеологічних причин художник не міг відверто висловлювати свої щирі думки — і творив, перебуваючи в андеграунді, відшуковуючи нову художню мову, розмірковуючи про мистецтво, про будову Всесвіту, і втілюючи це в абстрактних творах, створивши рукопис книги «Схеми».
Вступивши до Ворошиловградського державного художнього училища, був змушений перервати навчання через війну. Потрапив на примусові роботи до Німеччини, де попри екстремальність умов життя відбулося духовне зростання митця.
Перебуваючи в таборі для переміщених осіб, що був розташований неподалік Кельна в американській окупаційній зоні, Ламах намалював портрети Сталіна, Рузвельта, якими прикрасили табір.
Знання німецької мови дало змогу познайомитися з творчістю Гегеля, Канта, Шопенгауера, які Ламах знайшов серед руїн після бомбардувань. Тортури, знущання, зневагу, голод — всю гнітючу реальність він компенсував втечею в духовний світ. Лише так можна було вижити. У той період виникло «Коло вічного повернення» як ідея центральної категорії філософії Ламаха, головний пафос якої полягав «…в особистому ставленні до всього, в усвідомленні причетності до Всесвіту. …Віра у вічність моменту, у надвизначення, у невипадковість вкоренилися і залишилися на все життя у глибині, якої не торкнувся час». Він присвятив ідеї 33 роки, почавши робити нотатки лише в 1969 р..
Повернувшись до Ворошиловграду, художник відновив навчання в училищі на графічному факультет (на живописний його не прийняли), і зараховують до плакатної майстерні (замість станкової), керівником якої був Василь Касіян.
Працював у галузі плаката. Його роботи не сильно відрізнялися від плакатної продукції політичного характеру того часу (ні змістом, ні формою). Художник це обґрунтовував для себе тим, що плакат може виконувати роль ікони. Це допомогло йому самому полюбити плакат як найближчу йому форму мистецтва — монументальне мистецтво.
Вів активну громадську діяльність. Був членом правління Спілки художників УРСР, головою республіканської ради з монументального мистецтва при Художньому фонді України, членом бюро секції монументально-декоративного мистецтва київської організації Спілки художників України, головою республіканської та членом всесоюзної комісій з монументального мистецтва.
Працював старшим редактором у Державному видавництві образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, редактором плаката у видавництві «Мистецтво». Виконував замовлення з оформлення інтер’єрів та екстер’єрів громадських будівель. Разом з Ернестом Котковим та Олександром Семенко працював над створенням триптиха «Возз’єднання» для виставки «Радянська Україна» в рамках Декади української літератури та мистецтва у Москві. Серед спільних робіт з Ернестом Котковим та Ігорем Литовченко: декоративні панно в аеропорту «Бориспіль», оформлення інтер’єрів та екстер’єру Палацу культури «Іскра» Жданівського заводу важкого машинобудування («Азовмаш», Маріуполь) та багато інших. Викладаєв рисунок, живопис і композицію у Львівському поліграфічному інституті ім. І. Федорова на Київському вечірньому факультеті, був доцентом кафедри оформлення книги та ілюстрації.
У 2013 р. вийшов документальний фільм «Валерій Ламах. Коло життя» режисера Анатолія Сирих.