На початку 80-тих рр. Валентин Хрущ переїхав до Москви, увійшов до складу творчого союзу художників «Якиманка» та згрупував довкола себе молодих одеських художників.
Для мистецтва Хруща характерні м'якість, ніжність, естетизм, гумор. Він вільно володів всіма стилями живопису, технікою колажу, аквареллю і гуашшю, скульптурою, різьбленням, працював в жанрах натюрморту, абстракції, ню, пейзажів. Візитівка Хруща — це рибки на на тарілці чи газеті.
Хрущ відрізнявся від інших художників-нонконформістів своїм легким ставленням до мистецтва. Його головним принципом було: «Якщо ти можеш нічого не робити, то не роби... Але якщо ти можеш додати щось, ти вже серйозно береш участь у цьому». Попри те, що митець був людиною настрою та натхнення, він умів працювати швидко та багато. За одну ніч він міг написати зо два десятки робіт різних жанрів, а якщо бракувало полотен, то малював на чому вдасться: на дверних фільонках, шматках картону, фанери. Як інструменти могло бути використано все, що завгодно — від чайних пакетиків до цементу.
Роботи Валентина Хруща — частина постійної експозиції ЮНЕСКО в Парижі, в Національному музеї у Відні, Національному художньому музеї України, Одеському художньому музеї та багатьох інших музейних та приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Людмила Ястреб своїми творами генерувала естетичні ідеї, що підхоплювали та розвивали нонконформісти Одеси, які були проти соцреалізму та не бажали слідувати жорстким вимогам офіційного мистецтва того періоду. Художниця займала роль неформального лідера митців, які шукали свій шлях, своє творче «я». Багато ідей та професійних прийомів, сформульованих та реалізованих Людою Ястреб стали основою творчої програми групи «Мамай», що займає чільне місце і в сучасному мистецькому житті України.
Головною темою творчості мисткині були образ, зовнішність, велич жінки, як щодо філософської, так і щодо естетичної складової робіт, що нині є частиною Золотого фонду мистецтва України. Створені в авангардній манері твори водночас асоціюють із наївним мистецтвом і роботами майстрів Раннього Відродження, що свідчать про багатство та розмаїття традицій, на які спиралася Людмила.
Майстриня використовувала чисті кольори на картинах, але найбільшого звучання досягла в користуванні білим кольором: у її творах білий — це колір життя, життєствердження, це напруга сонця й спека, це чистота помислів та світло простору, та тільки не тло. Колір, ритм, фігури — все має значення і разом створює суть. Сенс — торжество життя. Дивовижно життєствердний та життєлюбний живопис попри важку хворобу. Творчість здолала біль, не дала шансу розпачу. Людмилу Ястреб вважають білим ангелом нонконформізму.