1914 році Марія Юнак вступила до Київської жіночої гімназії ім. Св. княгині Ольги, яку закінчила з відзнакою. У 1920 році вступила до Української державної академії мистецтв, де навчалася в майстерні монументального живопису під керівництвом Михайла Бойчука. Паралельно працювала в Інституті пластичних мистецтв як секретарка-друкарка.
Після закінчення академії в 1927 році Юнак активно долучилася до розпису Селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі, де створила фрескові портрети Тараса Шевченка та Івана Франка, а також декоративні орнаменти. У 1934 році брала участь у розписах Червонозаводського театру в Харкові. З 1929 року регулярно виставлялася на республіканських мистецьких виставках.
З другої половини 1930-х років Юнак зосередилася на книжковій графіці та плакатах. Її творчість характеризувалася поєднанням традицій народного мистецтва з монументальним живописом. Серед відомих робіт: «Казка» (1921), «Дівчина в хустині» (1921), «Портрет І. Франка» (1927), «Квіти» (1972), фреска «Пори року» (1975).
Як представницю бойчукізму Марію Юнак не прийняли до Спілки художників: їй відмовили через «відсутність монументальних робіт». Це позначалося на пошуку роботи. У 1947 році, завдячуючи допомозі друзів, Марія Юнак влаштовалася художницею-авторкою в Інститут монументального живопису і скульптури Академії архітектури УРСР. Працюючи тут вона створила низку станкових фресок — «Голова дівчинки» (1948), «Зварниця» (1968), «Заочниця» (1969) — та ескізів нездійснених розписів — «Сум», «Жінка в саду», «Жіночий портрет» (1968—1972).
Багато робіт Марії Юнак були знищені під час боротьби з «бойчукізмом» та в роки Другої світової війни. Попри це, вона продовжувала творити, зберігаючи відданість мистецтву та народним традиціям.