Седляр Василь навчався в Київській художній школі, завершивши яку вступив до Української державної академії мистецтв. Працював у майстерні державних замовлень.У 1921 р. Седляр почав викладати в Межигірській керамічній школі-майстерні. Витвори студентів школи експонувалися в Празі, Берліні, Венеції, Парижі та в Москві. Митець був закоханий в українську ікону та графіку, килими, золотарство і театр. Студенти цінували Седляра за його глибокий розум і загальну культуру, вважали його за товариша.
Василь Седляр спільно із Оксаною Павленко та Іваном Падалкою відродили виробництво кераміки в Межигір’ї та заснували художньо-керамічний технікум і технологічний інститут кераміки та скла.
Поряд з викладацькою діяльністю Василь Седляр займався ілюструванням книг. Серед його робіт — ілюстрації до творів Франка, Шкурупія, Маяковського. Унікальними та подібними до фрескового розпису (як відгукувався мистецтвознавець Дмитро Горбачов) були ілюстрації Седляра, якими був оздоблений шевченківський «Кобзар». Ці ілюстрації поєднували в собі «…біблійність Шевченка та іконність Седляра й інших бойчукістів».
Влада не вітала прихильність бойчукістів до селянської та національної ідеї, вимагаючи використання єдиного стилю, через який зображувався фальшивий героїчний пафос, тріумф та зображення щастя людей. Талановитого молодого Седляра не оминула хвиля сталінських репресій. Слід за арештом Івана Падалки у вересні 1936 р. та Михайла Бойчука у листопаді, арештувано було й Василя Седляра. «Ідеологічна диверсія» — таким було звинувачення митців, до чого додали обвинувачення в шпигунстві та участі в контрреволюційний організації. 13 липня 1937 року Седляр, Бойчук та Падалка були страчені. Усі монументальні твори Седляра в Києві, Одесі та Харкові було знищено — збереглися тільки недосконалі фоторепродукції та мала колекція станкового живопису і малюнка (знаходиться у Національному художньому музеї України в Києві).