Попри тяжке захворювання, яким вона хворіла з двох років, Іванова все життя присвячує мистецтву. По завершенню Академії переїхала в Москву. Розписані іграшки художниці були відзначені медаллю на Всесвітній виставці в Парижі в 1925 році. Втім основним заняттям мисткині став декоративний розпис на тканинах. Крім того, створила для Інституту художньої промисловості ескізи килимів, виготовляла зразки розписного посуду, брала участь у розписах Селянського сана­торію на Хаджибейському лимані в Одесі, стала авторкою фрески «Се­лянська родина», яку створила разом із Михайлом Бойчуком, брала участь в республіканських, всесоюзних, зарубіжних виставках.
На першій організованій Художнім фондом виставці декоративних тканин у 1943 році твори Іванової отримали визнання радянської громадськості — це знаменувало розквіт її обдарування. Роботи художниці вирізнялися незвичністю художніх засобів, форм вираження, новими образами, композиційним ладом і колоритом. Вона знайшла прийом візерунка тонкими золотистими штришками, вивчаючи твори майстрів давньоруського живопису — та інтерпретувавши його по-своєму, оригінально застосувала в своїх творах.
У післявоєнний період Антоніна Іванова створює ряд тематичних творів, в яких передає почуття, думки, ідеї, що хвилюють країну. 1947 року, до 30-х роковин Жовтневої революції, художниця створила декоративну скатертину з орнаментацією в теплому золотистому тоні.
Серед найбільш вдалих тематичних творів — панно 1957 року «Ми за мир і дружбу народів у всьому світі». Робота вирізняється нескінченною ретельністю та фантазією авторки. Мисткиня знайшла свій оригінальний творчий почерк, що транслює вплив української народної культури.
Навіть будучи прикутою до ліжка, Антоніна Миколаївна продовжувала гаряче любити мистецтво та не переставала творити. Антоніну Іванову вважали хранителькою мистецької спадщини Михайла Бойчука і пристрасною пропагандисткою бойчукізму.