Бізюков Онуфрій Терентійович навчався мистецтва в Миргородській художньо-промисловій школі. Продовжив навчання в Київському художньому інституті (1923–1930) у класі Михайла Бойчука (відділення монументального живопису). Брав участь у монументальних розписах у КХІ (1924) та у створенні Всеукраїнського музейного містечка на території Києво-Печерської лаври (1926).
У 1935 році Бізюков був репресований як послідовник «реакційної школи бойчукізму» і засуджений до трьох років таборів. Після арешту його твори потрапили до Спеціального фонду НХМУ, сформованого у 1937–1939 роках для вилучення «формалістів» і «націоналістів» із колекцій музею. Звільнений у 1939 році, він переїхав до Куйбишева, а після війни повернувся до Києва.
Працював у жанрах пейзажу, натюрморту, портрета; творчість Бі́зюкова поєднувала бойчукізм із ліричним модерном імпресіонізму й посткубізму, з акцентом на колорит, ритм ліній і декоративно-ритмічну структуру композиції. Серед ранніх творів мистця: «На пароплаві біля котла», «Гармоніст», «Червоноармієць із конем» (1920–30-ті); «Пилярі у лісі» (1931). Післявоєнні роботи: «Старий Київ» (1947), «Дніпропетровські рибалки» (1951), «Прибій» (1953), «Весна. Ржищів» (1963), «Дніпрові кручі» (1964), «На київських пагорбах» (1966), «Оранжевий глек» (1967) — виконані в стилях імпресіонізму й посткубізму, з експериментальною кольоровою структурою та побудовою форми.
Бізюков брав участь у всеукраїнських і всесоюзних виставках з 1920-х років, а після Другої світової війни — також у міжнародних експозиціях. Персональні виставки майстра в Києві були організовані в 1959, 1971 та 1985 рр. Його роботи були представлені на ретроспективах, присвячених бойчукізму, зокрема в Києві в 1980-х рр. і пізніше.
Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Миколаївському обласному художньому музеї ім. В. Верещагіна, Харківському художньому музеї та приватних колекціях.
Онуфрій Бізюков — виняткова фігура української монументально-декоративної традиції XX століття, представник «другої хвилі» бойчукізму, який поєднав засади школи Михайла Бойчука з модерними течіями живопису, зберігши художню цілісність попри політичні репресії.